Пошуки роботи

Після того як винайняли квартиру, ми взялись за пошуки роботи. Процес за задумом мав бути простим: заходиш в нет, шукаєш ваканції, відсилаєш резюме, тобі відзвонюють і запрошують на співбесіду. Не тут то було… Займались пошуком в бібліотеці – халявний нет, зручне робоче місце, ну і гарно там дуже. Я довго передивлялась пропозиції, шукала я QA ваканції, але хотілось таке щоб мені цікаво було (не хочеться робити якусь рутину). Знайшла я підходящу вакансію і відправила резюме. Довольна своїм вибором почала чекати дзвінка.

Рекрутери в Австралії не закріплені за фірмами, як я звикла до цього на Україні, а працюють незалежними агенціями. Їхня задача знайти для фірми підходящого кандидата, якщо його візьмуть на роботу, вони отримують відсоток. Тому інформація в неті яку подають рекрутери дуже часто міняється або є неактуальною так як одна компанія зазвичай співпрацює з багатьма рекрутерськими агенціями.

Звичайно мені ніхто не подзвонив. Наступного дня я відправила ще 2 резюме. Ніхто не дзвонить. Кожного дня відправляю 2-3 резюме на різні ваканції з різних сайтів. Вже не хочу щоб робота була цікава, хочу щоб була хоч якась. І ось він, дзвінок!! Біжу до телефону, з почуттям самовдоволення. І тут… помилились номером. Це ж треба!?!? В такий час… Розчарована собою вирішую вписати в резюме все що я вмію робити, всі очевидні дрібниці які «ітак понятні» пишу прописом. Відсилаю. Дзвінок. Є ваканція але в іншому місті. Відмовляю, але тішусь що є прогрес.

Потроху почали дзвонити (звонять рекрутери), я кщо після телефонної розмови вони бачуть що підходиш по досвіду то запрошують до себе на співбесіду. Проходиш співбесіду в рекрутерів – якщо підходиш, вони звязуються вже з потенційним роботодавцем і організовують співбесіду. Після співбесіди дзвониш до рекрутерів, кажеш чи тобі подобається робота яку пропонують, так само рекрутерам  дзвонить роботодавець і каже чи підходиш їм ти. Якщо все добре то запрошують на другу співбесіду (фінальну). Про зарплату ти говориш тільки з рекрутерами і це в їх інтересах вибити тобі більшу зарплату так як вони будуть мати з того певний відсоток (нажаль незнаю який).

Таким непростим способом я отримала пропозицію від однієї кантори (не дуже цікава робота) і була в кількох днях від отримання іншої (на яку я дуже хотіла попасти). Після співбесіди з другою я була як Том з мультика Том і Джері в якого від самого вигляду мишки слюні текли ))

І ось він, офер!!!  ЮХУУУ!!

Приблизно такий вигляд в нас з вікна офісу.

work-view.jpg

Квітка, бантик.

Так як підходящого «капелюшка» на кубок Мельбурна я не знайшла, вирішила робити сама.  Ми,  українські жінки, все можемо.

Купила я моток стрічки, вже коли дома його розмотала побачила що по краях вставлений тонюсінькиц дротик (що і краще бо виріб буде більше тримати форму).  Кажу наперед що мої улюблені інструменти в таких спавах це скоч, степлер і клей. Перш за все я вирізала круглу (принаймні я так думаю) основу.  На цьому ж кроці раджу її обробити по краях  стрічкою, щоб потім не просвічувалась, я це робила аж вкінці але це було не дуже зручно. Обклеїла основу двостороннім скочем. Почала згинати стічку гармошкою, формуючи круг.
Продовжити читання “Квітка, бантик.”

Кубок Мельбурна

Ото прикол! Вчора був кубoк Мельбурна. Троха про кубок:

Кубок Мельбурна це найбільші кінні перегони в Австралії. Кубок є одним з найзаможніших і найпрестижніших кінних гонок у світі. Гонка проводиться з 1861 року на дистанцію в 2 милі (3200 метрів). Захід проходить в 3-й годині в перший вівторок листопада. В Мельбурні цей день навіть є державним вихідним. Скачки навіть називають скачками що зупиняють націю, так як у всій країні всі зупиняються поставити ставки та подивиьись на перегони.

Але, мабуть, більшим фокусом в цей день є мода. Є таке неписане правило що в цей день по всій Австралії жінки носять капелюшки. Ще за кілька тижднів до скачок всі магазини були завалені капелюшками, квітками, бантіками. На роботу  також всі їхали в капелюшках.

cup7.jpg  cup2.jpg

Також в місті було купа приурочених вечірок.

cup3.jpgcup6.jpg

Свій капелюшок я зробила сама.

me-3.jpgme-2.jpg

Самі скачки яких всі так чекали і так готувались тривали всього кілька хвилин. Особливого задоволення я від них не отримала (можливо треба було більшу суму на коня ставити). Зато капелюшки… Красота!

Культурний шок

Приїхали ми в Сідней, поселились в хостел і кілька днів толком нікуди не ходили –різниця в часі дуже далась в знаки. Вдень ми спали а вночі прокидались, так як піти було ніде, ми дивились телевізор. Перше що вразило – реклами. Всі реклами дуже позитивні, з жартами. Багато соціальних реклам для збереження здоровя, економії води, проти алкоголю й тютюну. Великий нахил на здоровий спосіб життя і правильне харчування.

В хостелі на рецепшені нам дали карту і пояснили як дійти в центр. Йшли ми суто по карті роблячи великі гаки нашою дорогою. Дивились по сторонам, тикали пальцями, словом виділялись. Зупинились на світлофорі, і тут підходить до нас такий позитивнинький мужичок і каже: «Привіт, гарна погода! Як у вас справи?». Він нас з кимось поплутав? Ні, тут так принято. Тут люди дуже привітні, вітаються, питаются чи все добре, якщо хтось в метро випадково зачепив, то дуже вибачаються. Для того чоловіка на світлофорі це була звичайний день і звичайна розмова, але ми його запамятали надовго.

Був у нас і список структур які нам треба було обійти щоб дати знати що ми вже є, отримати ідентифікаційні номери, відкрити рахунки і т.д. Здивувало мене те що всі такі державні установи мають онлайн графік куди ти реєструєшся на певну годину і потім приходиш на зустріч. Все просто і черг нема.

Попугаї. Уявляєте, тут вони по вулицям літають як в нас ворони! Є невеличкі, різнокольорові, але більшість великі білі. Раз в парку ми вирішили їх погодувати бананом, то вони ледь нас не захавали =).

 sydney-21-of-39.jpg

Парки… моя улюблена частина міста. Величезний ботанічний сад з виглядом на знаменитий оперний. З однієї сторони гарні галявини, квіти, дерева, фонтани, а з іншої чиста синя вода в якій можна роздивитись рибок і крабів. Купа сімей з дітьми відпочивають просто на траві. Ні-ні, не буду писати, приїжджайте, це треба побачити!

au-53-of-79.jpg