То я за мотивами Христіної рубрики пишу 🙂

В суботу зранку Петя з Девідом пішли на море, а я залишилась дома виспатись і приготувати обід. Хлопці повернулись, Давид сів за столик навпроти вікна і смачно поїдав супчик. І тут почувся його веселий сміх: «Собацька» казав він, показував за вінко, де за прибиральницею жвабо бігав чорний песик, і сміявся. Стоп, ні це не песик, це зайчик!! Неможе бути! Так-так зайчик, причому досить великих розмірів, бігає під ногами і грається як цуценя.

Скоро взуваємось і летимо на вулицю. А воно таке гарне! Дається гладитись, як та киця леститься.

dar (1 of 10)

Давидко бігав, а зайчик його скоренько догяняв. Потім наш сусід скинув нам з балкону моркву яка була успішно згодована маленьким помічником. Але я не можу передати вам того щастя і радості в очах Давидка.

dar (6 of 10)

Зайчик виявився нічий – тобто ніхто не знав його господарів і ніхто того зайчика раніше не бачив. Ще помітили що в нього одне очко закисле. Добрі люди подзвонили в клініку-притулок, приїхали дяді і забрали зайчика на лікування. Надіємось що й господар скоро знайдеться.

А ми ще й досіяк сідаємо за стіл згадуємо який гарний зайчик до нас прискакав і як він грався з Давидком.