Взагалі я завжди вважала себе націоналісткою, це передалось ще від діда і тата, і так вже ми були виховані. Була досить активною під час виборів і Помаранчевої Революції. А потім ми переїхали до Австралії. Українська громада тут невелика, і осередок далеко. Буваємо там рідко, але буваємо.
Як тільки почались заворушення на Майдані всі почали активно обговорювати цю тему в соціальних мережах. Я уважно все читала і інколи «підключалась» до розмов і поширень. І тут, одного дня, приходить до мене повідомлення від однокласниці, яка доречі проживає в Угорщині, і в цьому повідомленні вона риторично мене запитує чи легко дбати про Україну поїхавши звідти. Це мене вдарило. Вдарило сильно. Бо це правда. Вона була права, ака ж я націоналістка і українка якщо я свідомо зробила вибір поїхати з України? Чи я маю моральне право обговорювати і судити події в Україні якщо мене там нема?
Через день прийшов лист від української громади про те що збирається місцевий майдан в Сіднеї на підтримку українського майдану. Я не пішла. Я думала, так: в громаді основна частина приїхали після другої світової, коли були дуже важкі часи, їхні діти вже народились тут і в них не було вибору. Ми приїхали в спокійний мирний час і в нас був вибір. То ж як я тепер піду на місцевий майдан з кількома сотнями людей в гарну сонячну погоду як в Києві мільйони стоять в холод і вже який тиждень?
Мою думку змілила одна людина всього за 2 повідомлення. Вона запитала чи ми тут збираємось, я їй розповіла про повідомлення від однокласниці і шо я не можу собі морально дозволити піти. На що вона відповіла: В Ураїні багато людей стоять на майдані, але є й такі що нікуди не їдуть і нічого не роблять, то краще бути там де ти і щось зробити ніж сидити в Україні і не робити нічого. Дякую Аліна.
Я не за чи проти якоїсь партії, я не за чи проти Євросоюзу, я вважаю що для однозначної відповіді треба дуже добре знати всі за і проти, наразі я некомпетентна в цьому, але я точно знаю що я проти того що влада робить, чи то краще сказати, не робить. Майданівці і всі хто їх підтримують роблять дуже велику справу – і я за них.
Цього разу я йшла на місцевий майдан з гордо піднятою головою. Я знаю якісь 50-100 людей не зробили різниці для України, але також я знаю що ми показали тим хто стоїть зараз в Україні на справжньому Майдані що ми їх підтримуємо і пишаємось ними!