Після того як ми понад рік не були на “рідній землі” всі маленькі зміни, і навіть просто речі від яких відвикли, стали дуже помітними. Як то кажуть: до доброго звикається швидко.

Почну з хорошого. Львів змінився в кращу сторону. Став чистіший і дороги поремонтували (ну тут ще багато роботи з дорогами але за рік різниця одразу помітна). Побільшало автобусів – я більше люблю автобуси бо маршрутки не такі комфортні і чисті. Поставили класні дороговкази до визначних місць та архітектурних памяток.

От і все, нажаль всі хороші враження закінчились …

Наші негативні враження почну з найшокуючого для нас – поведінки на дорогах.

Це кошмар, я не знаю яким словом назвати те що відбувається на дорогах. Причому, здається, що рік тому все було не так аж погано.. І це не тільки у Львові а й на Закарпатті, Волині і Франківщині та сама історія. Правила невідомо для кого існують…. І це нема значення чи ти в машині чи в автобусі, таксі чи в маршрутці. Всі водії сунуть одне на одного, в пробках відстань між автівками, таке враження що 5 мм, на кольці взагалі щось страшне твориться, і саме головне правило: чим дорожча машина тим більший “безпридєл” собі дозволяє водій. Ми навіть були свідками як один такий “красень” виїхав на високій швидкості на зустрічну смугу, а всі машини, в тому числі і фури, які їхали по зустрічній (тобто по своїй смузі) просто зїжджали на обочини щоб не потрапити в очевидну аварію.

Далі маршрутки… здається що час експлуатації в них давним давно вийшов. Але саме страшне це навіть не пліснява біля вікон а кількісь людей які в ті маршрутки влазять. Здається так і було раніше але дуже скоро відвиклось. Хочу розказати як в Австралії вирішили цю проблему. По-перше тут для проїзду потрібно придбати квиточки (типу карточок) які при вході в автобус треба пропікувати. Таким чином автобус знає скільки людей зайшло. Ну і в двохвідділному автобусі (гармошці) дозволяється проїзд не більше 15 стоячих пасажирів, заходить більше – автобус починає пікати і не дозволяє водієві їхати. Але такий випадок ми бачили тільки раз, так як автобуси ходять дуже часто.

Знову транспорт.. Так нам непоталанило що ні плацкарту ні купе не було, а все розписано по днях і плани поміняти було нереально, тому довелось їхати в загальному. Нам ще дуже пощастило, ми встигли “захопити” верхні полички. Наступне що я побачила в вагоні це здорового (на мій погляд здоровенного) таракана. Одразу нагадався той факт що напротязі життя людина увісні зїдає 3-х павуків. Думаю хто їздить поїздом Львів – Солотвино зїдає ще й добру жменю тараканів 🙂

Такий собі випадок. Зайшли в ювелірний магазин. Попросили перстень поміряти, не підійшов, сподобався інший, просимо поміряти інший, і тут продавщиця не роблячи жодного руху в сторону полички з виробами таким монотонним голосом каже: “Він з діамантами.”

Так то, виявляється не можна дивитись на вироби з діамантами коли ти приходиш в магазин в шортах і футболці а не у вечірній сукні! Я кажу НЕМОЖНА!

Ось це мабуть і були найпомітніші враження від деяких моментів перебування на Україні. Загальне враження що за рік в кращу сторону мало що  помінялось (здається що в селах та маленьких містечках стало ще гірше). Звичайно сумуємо за батьками рідними та друзями але більше хочеться щоб всі вони приїхали сюди ніж повертатись назад.

Так що не барітся, приїжджайте! Ну хоча б в гості 😉